Часопис "Кіевская Старина"
Mar. 29th, 2016 10:00 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
"Киевскую Старину" (1882— 1906 рр.) по праву можна назвати першим в Україні багатопрофільним історичним журналом, хоча він і виходив російською мовою. Відверто ж втручатися у політичне життя, як випливало з самої назви часопису та його програми, журнал не міг.

Утім, він не уникав сутнісних питань, щоправда, робилося це у прихованій формі. Заснований з ініціативи Київської громади, він оперативно висвітлював здобутки історичної науки, визначав напрями дослідницьких пошуків, поширював історичні знання. За тематичним і хронологічним діапазонами охоплення історичної проблематики часопис не мав і не має аналогів у фаховій періодиці. Видавався на кошти від пожертвувань громадівців та меценатів, а також за рахунок передплати. Першим редактором-видавцем був Ф. Лебединцев (1882—1887 рр.). Часопис відіграв велику роль у розвитку української культури в умовах великодержавного шовінізму. Відображаючи історію і традиції України, "Киевская Старина" наполегливо втілювала думку про право нації на розвиток своєї культури. Національні проблеми на її сторінках вирішувалися за допомогою об'єктивних наукових методів. Характерною особливістю публікацій стала їхня національна спрямованість: чи це стосувалося документів та діяльності видатних осіб давніх часів, чи розвитку освіти й красного письменства, чи становлення українських родоводів та наукових підвалин. Навколо журналу згуртувалися найвидатніші представники тогочасної української історичної думки, етнографи, літератори, мовознавці. Особливо помітний вплив на його роботу справляли В. Антонович, П. Житецький, І. Петров, О. Левицький, О. Лазаревський та ін. 1899 р. у Києві було відкрито книгарню "Киевской Старины". Всього вийшло 96 томів часопису. Після відміни у 1907 р. заборони на видавництво українською мовою журнал змінив назву на "Україна", але незабаром припинив свій вихід.