Пєйсатєль дозорів буже болісно сприйняв новину, що Ділану дали нобєля, а йому, Лівсі і Пілюлькіну в одній особі - ні.
Отут він трохи поплювався гівном в лауреата і нобєлівський комітет. Вдячна публіка чудово зрозуміла натяк, і перший же комент влучив у яблучко. Але ж нобєль все одно залишився у Ділана, а в Бітлів ще й ордени Британської імперії, і титули лицаря роздають направо і наліво, от тільки бідному Кругу нічого, крім кпинів, не дістається. Тому наступним кроком наш пєйсатєль взявся
зривать покрови і споднє з корифеїв літератури. І шо він там, під покровами і споднім, знайшов? Правильно - бездуховність і англічанку, що гадить.
Бо, як було відомо ще Роршаху, "те, що Петро розповідає про Павла, більше свідчить про самого Петра, аніж про Павла".
Зрештою, я навіть вдячний Лук'яненкові. Тому що він завжди був палаючим смолоскипом у темряві, променем світла у пітьмі, в буремному непевному світі він був яскравим маяком, сповіщаючи усіх - сюди не підходь, тут мудак! Такий собі взірець і еталон, на котрий якщо станеш схожим, значить настав час перерізать собі горлянку.
