![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Смислова екологія
Дуже гарно написано!
Originally posted by![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
antin_yabluko at Смислова екологія
Originally posted by
antin_yabluko at Смислова екологіяОригинал взят у antin_yabluko в Смислова екологія
antin_yabluko в Смислова екологіяСлухай, товариство, анекдот. Древній, як сама Верховна Рада України.
Початок 90-х. Парламентська сесія. З трибуни виступає народний обранець:
- Колеги, настав час рятувати Україну - топити і вішати москалів!!!
- Припиніть! Ви що таке кажете! Вижену з зали! - Голова зганяє його з трибуни.
Після перерви депутат знову виходить на трибуну:
- Треба топить і вішать москалів..., - і знов зігнали.
Під вечір він знов йде до трибуни. Його намагаються спинити, а він каже: "Ні-ні. Я за екологію буду".
- Шановне панство, подивіться шо ж це коїться: сохнуть ріки, сохнуть дерева - скоро не буде де топити і вішати москаля.
Згадали? Ага. Ну то добре.
Одразу перепрошую, якщо когось ображу чи не виправдаю чиїхось сподівань. І прошу не вважати це спробую повчання. Це все стосується і мене. І пропущене через мене самого.
А тепер до справи. Не буду сьогодні розказувати про Вітальку і які кацапи довбойоби, бо вони абіжаюця, мовчать і шукають на карті Казахстану місто Кіровоград. Ну то й хуй з ними. А поговоримо ми за нас з вами, за наш український спосіб буття і екологію. За душу.
Я не знаю, чи можна пєльмєні або бліни приготувати не по-російськи, он китайські товариші кажуть шо таки можна, та борщ буває лише український. Тому коли читаю в меню "український борщ" - хочу спитати у кухара: чи не було в нього часом в роду кацапа. Бо якось по-дібільному текст написано. Але борщ ми всі готуємо таки різний: простий, з чорносливом, чернігівський, полтавський, подільський, з свині, корови, курки, гусака, а може й скумбрії чи, прости господи, пісний - та за однаковою технологією. Інгридієнти іноді різні - метода одна. Підкреслимо це.
От ця метода і є метафорою нашої душі. Нашого способу буття. Те що в наш борщ потрапив індійський перець, східні прянощі, латиноамериканські картопля з помідорами - не робить його гірше. Адже так? І не робить його індійським, арабським, кавказським чи мексиканським. Робимо висновок - запозичення це добре. Так шо закриватись від чогось нового - ми не будемо.
Але коли якийсь індивід каже: "брат, ти нє правільно гатовішь свєкольний супчік", то мені хочеться ... а вже нічого не хочеться, кажу на общєдоступном: "пішов нахуй", киваю головую на вишню біля річки, мовляв, топити і вішати є де, дизінфікую піджопниками кухню та продовжую варити його величність Борщ. Народ, який варить свєкольний супчик, з місцем варіння самовизначився. Там же і утворив свою федерацію дружбопроводів Півночі. Ми не лізимо до нього вчити варити "правільний" борщ, так шо не надо вийобуваться і вчити нас.
Це я до чого?.. До того, що треба не засмічувати наш спосіб буття. І за нас самих це не ніхто зробить. Так шо давайте за екологію, бо скоро не буде кому топити і вішати москалів.
Є ряд термінів, сенсів, що знищують нашу українську рецептуру буття. Пропоную панству обговорити їх. Можливо, скласти словник визначень-паразитів, що присмоктуються до свідомого і роблять з нього несвідоме, тобто кацапа-болванку. Одразу, хочу звернутись до тих наших побратимів, які ідентифікують себе як російськомовні або двомовні, друзі, зрозумійте одне: ми з вами не вороги, українцю нема потреби принижувати чи дискримінувати когось - це не наш рецепт. Ми відстоюємо не те, що б ви говорили українською, чи перестали бути самим собою, а скоріше, щоб ми і наші (трошки пафосу) діти могли нею говорити і варити борщ, а не свєкольний супчик чи "украінскій борьщь". Ми не проти вас, а за подолання самої дискримінації українства і мови. Бо таки колись і мені було соромно на людях розмовляти українською. Було - шо поробиш. Надіюсь це зрозуміло?.. І не хочемо позбавити вас України, а Україну - вас. Все добре, друзі.
Чому згадав "мову"? Мова - це не якийсь мертвий атрибут чи ритуал. Вона не існує сама-по-собі і окремо. Це невідємна частка української душі, спосіб творення наших "сенсів", кодифікації якихось явищ. І тому це для нас важливо. Так шо вираз: "а какая разніца" - дещо ображає. Так ображає і пригнічує, коли це чуєшь від людини, яку вважаєшь другом. Так шо давайте почнем не ображати один-одного. Є різниця. Особисто для мене. І якшо ви її не відчуваєте, то спробуйте хоча б з ввічливості таке не вживати. Але якшо ви не говорите українського - це не значить, що я про вас погано думаю. Не говорите - то й не говоріть. Нічого страшного. А в загалі, не існує оцього ви-ми, всі ми - це Ми. Сподіваюсь що зрозуміло?
Так от, почну, а хто хоче - хай приєднується.
(я не тільки за слова, а й за цілі сенси, уявлення, явища)
1. Вишивата.
Українці бувають різні: і дурнуваті, і панікьори, і притрушені, та все ж вони українці, а не вата.
2. Порохобот, Юлєбот і всякі Стецефіли.
Ну тут зрозуміло, надіюсь. Ми різноподібні, і за партійними чи політичними смаками теж - це нормально, та таки ми, хоч і різні, та більше подібні. Так шо фамілія баріна - це не наше. Ми всі за успішну Україну. Хтось в чомусь помиляється, хтось ні. І лише довбойоби лишаться самовпевниними довбойобами.
3. Рагулі.
Свєта, яка працює в університеті та має Порш-Каєн, шубу і нарощені цицьки - рагулька, але не тому що вона зі Львову, а тому що бидло. Бидло = рагуль, а не "западенець".
4. Западенець.
Ну так-так. Іноді грішу)). Але знаю, шо ми всі таки одна громада, а не клаптики чогось розпорошеного.
5. Вальцман.
Я не кажу що Порох няшка, ще той атавізм совка (як на мене), та називати нашого президента терміноном, який вигадали в Кремлі для образи нашого президента - думаю не варто. Це наш негідник (якшо негідник), то й нам його матюкати, а не підтримувати прасвєтльонний народ в цьому. Тим більше, Вальцман - якось дискримінує жидобандерівців, бо натякає на його "не таке" походження - з одного боку, а з іншого - носіїв такого прізвища в Україні не зафіксовано. Якшо ще далі - це німецьке прізвище, і носять його саме німці, а не німецькі євреї. А в загалі, ну були б у нього дід і баба євреї - то й що з цього? Це у кацапів юдофобія перемішана з кретинізмом і заздрістю, а не у нас.
6. Укр, Укроп.
Тут якшо чесно не знаю, ми з іронією перетравили цю "клічку", навіть зробили її "почесно-своїм", та шось мені муляє. Чуже таки. Якщо вживати її іронічно - то може бути, напевно. Та думаю, з часом воно саме відпаде. За непотрібністю. А може й ні. Не знаю, та муляє.
7. Не ввічливість - як явище.
Це погано, друзі. Просто погано. Це рве наші засоби комунікації між собою. Давайте частіше вживати такі слова як: перепрошую, дякую, будь-ласка, можливо ви помиляєтесь і я з вами не погоджуюсь, шановний. Ми ж не голота якась, що б в кожному бачити ворога чи особу нижчу себе. Ми таки співучасники одніє справи, товариші, а не зграя, що ділить здобич. І не рагулихи на крутих тачках.
7. Окремо зупинюсь на такому розумовому жанрі, як "політики, які крадуть", "ті підараси в раді, кабміні, прокуратурі", "політика - це грязне дєло".
Вони, звичайно, може і підараси. Та якоїсь касти мудаків-брахманів при владі не існує. Звичайні шахраї, а іноді ні, а іноді й нормальні люди. Та це не головне. Головне те, що це країна наша, а не чиясь. І політики мають бути нашими. Нашими - це значить партнерами, співучасниками, поділяти наші/мої цілі і принципи. Якшо конкретний прокурор - гімно собаче, то це не значить, що так і має бути. Не вносимо в наш світ якесь узагальнене і неосяжно-незрозуміле. Займаємось конкретикою. А якшо ще далі - у нас найкращі політики. Українці вийшли на майдан, проголосили свої вимоги та виграли боротьбу за них. І продовжують творити свій світ і боротись за нього. Це і є політика і політики. "Ті" вимруть, шо неандертальці. Ми - лишимось. А єті мить надо.
8. Нічого не змінюється.
Це підгалузь все того ж узагальненого, невизначеного та неусвідомленого. Змінюється. Змінюємось ми в першу чергу. Саме так і змінюється країна. А потім будуть дороги, ввічлий та чесний поліцейський і генерал, який ставить солдата вище себе. І зарплати з пенсіями. Та комусь треба почати ті дороги прокладати.
9. Особливий менталітет.
Нема в нас (і в ні в кого нема - не в німця, не в американця) якогось сталого, особливого менталітету. Все змінюється. Мої друзі, переїхавши до Італії чи Франціїї, не пробують нести шоколодку медсестрі чи домовитись з поліцейським. Просто виконують прийняті правила.
10. Київська Русь.
Ніякої іншої Русі не було. Вона лише Київська. І весь час називалась просто Русю.
12. Пуризм.
Як вірно - знає лише Бог, якщо він є. Можна казати і "швидко", і "бистро". Слова "Кузнець", "Радуга (радійка, веселка)" чи "Медведь" - теж можуть бути українськими, а от слово "Сєвєродонецк" - таки ні, місто на річці Сіверський Донець, а не місто Сєвєрний Донецк.
11. Росіськомовний українець.
Чекайте, не рвіть тєльніки. Я не виступає проти "язика", не вказую, як говорити частині громадян України, і не хочу принизити когось. Не говорю, що не українською - це якийсь другий сорт. Не вважаю, що всі "должні" говорити лише українською - в мене нічого не позичали, щоб бути мені винним щось. Цього всього просто нема. В тому числі, я не "проти" наших, українських росіян. Ми всі брати. Але цей термін розмиває саме поняття українець. Нівілює. Вбиває його, якшо хочете. Ми не країна еммігрантів, і не якийсь малий корінний народ, який живе "у бабушкі на огородє". Ми тут поруч. І весь час тут були - просто хтось цього не помічав. Один мій добрий товариш, на десятому році нашої дружби дізнався, що я не "російськомовний". Він гадав, що нею розмовляють лише в далеких бідних селах, де нема асфальту і магазину, та у Бандерштадті. Така картина - це наслідок дискримінації мови, а в першу чергу - носіїв цієї мови. Не прийнято було показувати свою свідому українськість. Тому й не існує публічного українського простору. І моя мета не когось "поставити раком" в питанні мови, а прибрати наслідки цієї дискримінації. Так шо, треба бути уважним в сенсах, який ви вкладаєте в це поняття. До того ж, українців, які не володіють російською мовою - майже не існує в наш час. Так шо це не зовсім критерій самовизначення. Трошки, вставлю "пять копійок" за саме походження такого терміну. Це калька з французського (і трошки інших мов). Франкофони. Сам цей термін означає не просто те, що частина швейцарців чи бельгійців (щодо них він виник) розмовляє французською, а те що вони етнічні французи, але не є частиною Французської держави. Співвітчизники за кордоном вітчизни. І виник термін "русскоязычный украинец" в Росії - в 90-х, після розпаду СРСР. Разом з русскоязичниє Молдавії, Таджикістану чи Грузії. Співвітчизники, які лишились за кордоном Росії. Розумієте про що я?
12. Матюки.
Матюки - це хуйово. Самі слова, звичайно, нашого, українського походження. Але, потрапивши колись до рук північних сусідів, набули збоченого сенсу, який відображає їх світогляд. Визначає ієрархію первісного стада: хто кого - той і головний та перший їсть. І так - українці раніше не матюкались. Я розумію, що сьогодні це ніяк не витравити, механізми нашого постсовкового суспільства без цього "погано працюють". Але саме тому що воно поки лишається постсовковим. Маємо надію, що суспільство (тобто безліч оцих "я", які обєднуються в наше спільне "ми") зміниться. Ставимо галочку біля матюків і пробуємо від них іноді позбавлятись. Я, на приклад, вираз "йобана в рот" вживаю лише, коли хочу описати якісь кацапські родо-племенні внутрішні тьорки-відносини. Щодо українців, намагаюсь, матюки не вживати.
13. Православне Різдво, Великдень й таке інше.
За старим стилем живе лише церква Московського Патріархату і Сербії (може забув когось). І наші греко-католики і православні. Православного Різдва - не має. Вони християнське. Просто де-які церкви вираховують його за не точним календарем. І сюди ж, князь Володмир не обирав Православя. Він обрав Християнство. В Х ст. - церкви ще не перегризлись. А після росколу - Україна-Русь не втрачала звязку з Заходом. Це відбулось в 17 ст. - з приходом Московського Патріархату.
Ага, і ще таке, давайте припинемо вимагати від когось перейти на українську мову (якшо він не на державній службі, не освітянин, не співробітник державного закладу чи не офіційний представник України), давайте будемо творити свій український простір самі, а не за рахунок когось. Звичка розмовляти на публіці російською - це лише звичка, наслідок вичавлювання мови з публічної сфери, придушення і самопридушення своєї українськості. Кастрації нації, якшо дозволите таке порівняння. Створюймо звичку говорити українською, товариство, своїм прикладом, а не своїм примусом.
***
Звичайно що список далеко не повний і не стовідсотково однозначний - все доповнюється, і може бути обговорено і змінено. Я виклав лише свою думку і ті явища, які згадав. Такшо долучейтесь, якшо що.
Ще раз перепрошую, розумію що трохи кострубато, а можливо й не зрозуміло чи не цікаво. Ще раз кажу, що це і щодо мене теж. Та пропоную поговорити і за таке.
Дякую.
П.С. Давайте не будемо весь час виправляти один-одного та вчити "правільності". Ми всі можемо іноді помилятись. І я, і навіть, простигосподи, Профессор. А іноді, ми (і я) можемо просто не зрозуміти про що нам казали чи що написано. Такшо пісюнами не міряємось - у нас у всіх вони і найбільші, і найдовші. І найкрасивіші. А чорноземи які родючі....
ПиСи після ПиСи. Хто перший знайде 50 граматичних помилок - той молодєц і може намалювати "плюсик" на стіні над монітором. Та про це мені не обовязково повідомляти - я вами і так пишаюсь, а виправляти - ліньки.
Початок 90-х. Парламентська сесія. З трибуни виступає народний обранець:
- Колеги, настав час рятувати Україну - топити і вішати москалів!!!
- Припиніть! Ви що таке кажете! Вижену з зали! - Голова зганяє його з трибуни.
Після перерви депутат знову виходить на трибуну:
- Треба топить і вішать москалів..., - і знов зігнали.
Під вечір він знов йде до трибуни. Його намагаються спинити, а він каже: "Ні-ні. Я за екологію буду".
- Шановне панство, подивіться шо ж це коїться: сохнуть ріки, сохнуть дерева - скоро не буде де топити і вішати москаля.
Згадали? Ага. Ну то добре.
Одразу перепрошую, якщо когось ображу чи не виправдаю чиїхось сподівань. І прошу не вважати це спробую повчання. Це все стосується і мене. І пропущене через мене самого.
А тепер до справи. Не буду сьогодні розказувати про Вітальку і які кацапи довбойоби, бо вони абіжаюця, мовчать і шукають на карті Казахстану місто Кіровоград. Ну то й хуй з ними. А поговоримо ми за нас з вами, за наш український спосіб буття і екологію. За душу.
Я не знаю, чи можна пєльмєні або бліни приготувати не по-російськи, он китайські товариші кажуть шо таки можна, та борщ буває лише український. Тому коли читаю в меню "український борщ" - хочу спитати у кухара: чи не було в нього часом в роду кацапа. Бо якось по-дібільному текст написано. Але борщ ми всі готуємо таки різний: простий, з чорносливом, чернігівський, полтавський, подільський, з свині, корови, курки, гусака, а може й скумбрії чи, прости господи, пісний - та за однаковою технологією. Інгридієнти іноді різні - метода одна. Підкреслимо це.
От ця метода і є метафорою нашої душі. Нашого способу буття. Те що в наш борщ потрапив індійський перець, східні прянощі, латиноамериканські картопля з помідорами - не робить його гірше. Адже так? І не робить його індійським, арабським, кавказським чи мексиканським. Робимо висновок - запозичення це добре. Так шо закриватись від чогось нового - ми не будемо.
Але коли якийсь індивід каже: "брат, ти нє правільно гатовішь свєкольний супчік", то мені хочеться ... а вже нічого не хочеться, кажу на общєдоступном: "пішов нахуй", киваю головую на вишню біля річки, мовляв, топити і вішати є де, дизінфікую піджопниками кухню та продовжую варити його величність Борщ. Народ, який варить свєкольний супчик, з місцем варіння самовизначився. Там же і утворив свою федерацію дружбопроводів Півночі. Ми не лізимо до нього вчити варити "правільний" борщ, так шо не надо вийобуваться і вчити нас.
Це я до чого?.. До того, що треба не засмічувати наш спосіб буття. І за нас самих це не ніхто зробить. Так шо давайте за екологію, бо скоро не буде кому топити і вішати москалів.
Є ряд термінів, сенсів, що знищують нашу українську рецептуру буття. Пропоную панству обговорити їх. Можливо, скласти словник визначень-паразитів, що присмоктуються до свідомого і роблять з нього несвідоме, тобто кацапа-болванку. Одразу, хочу звернутись до тих наших побратимів, які ідентифікують себе як російськомовні або двомовні, друзі, зрозумійте одне: ми з вами не вороги, українцю нема потреби принижувати чи дискримінувати когось - це не наш рецепт. Ми відстоюємо не те, що б ви говорили українською, чи перестали бути самим собою, а скоріше, щоб ми і наші (трошки пафосу) діти могли нею говорити і варити борщ, а не свєкольний супчик чи "украінскій борьщь". Ми не проти вас, а за подолання самої дискримінації українства і мови. Бо таки колись і мені було соромно на людях розмовляти українською. Було - шо поробиш. Надіюсь це зрозуміло?.. І не хочемо позбавити вас України, а Україну - вас. Все добре, друзі.
Чому згадав "мову"? Мова - це не якийсь мертвий атрибут чи ритуал. Вона не існує сама-по-собі і окремо. Це невідємна частка української душі, спосіб творення наших "сенсів", кодифікації якихось явищ. І тому це для нас важливо. Так шо вираз: "а какая разніца" - дещо ображає. Так ображає і пригнічує, коли це чуєшь від людини, яку вважаєшь другом. Так шо давайте почнем не ображати один-одного. Є різниця. Особисто для мене. І якшо ви її не відчуваєте, то спробуйте хоча б з ввічливості таке не вживати. Але якшо ви не говорите українського - це не значить, що я про вас погано думаю. Не говорите - то й не говоріть. Нічого страшного. А в загалі, не існує оцього ви-ми, всі ми - це Ми. Сподіваюсь що зрозуміло?
Так от, почну, а хто хоче - хай приєднується.
(я не тільки за слова, а й за цілі сенси, уявлення, явища)
1. Вишивата.
Українці бувають різні: і дурнуваті, і панікьори, і притрушені, та все ж вони українці, а не вата.
2. Порохобот, Юлєбот і всякі Стецефіли.
Ну тут зрозуміло, надіюсь. Ми різноподібні, і за партійними чи політичними смаками теж - це нормально, та таки ми, хоч і різні, та більше подібні. Так шо фамілія баріна - це не наше. Ми всі за успішну Україну. Хтось в чомусь помиляється, хтось ні. І лише довбойоби лишаться самовпевниними довбойобами.
3. Рагулі.
Свєта, яка працює в університеті та має Порш-Каєн, шубу і нарощені цицьки - рагулька, але не тому що вона зі Львову, а тому що бидло. Бидло = рагуль, а не "западенець".
4. Западенець.
Ну так-так. Іноді грішу)). Але знаю, шо ми всі таки одна громада, а не клаптики чогось розпорошеного.
5. Вальцман.
Я не кажу що Порох няшка, ще той атавізм совка (як на мене), та називати нашого президента терміноном, який вигадали в Кремлі для образи нашого президента - думаю не варто. Це наш негідник (якшо негідник), то й нам його матюкати, а не підтримувати прасвєтльонний народ в цьому. Тим більше, Вальцман - якось дискримінує жидобандерівців, бо натякає на його "не таке" походження - з одного боку, а з іншого - носіїв такого прізвища в Україні не зафіксовано. Якшо ще далі - це німецьке прізвище, і носять його саме німці, а не німецькі євреї. А в загалі, ну були б у нього дід і баба євреї - то й що з цього? Це у кацапів юдофобія перемішана з кретинізмом і заздрістю, а не у нас.
6. Укр, Укроп.
Тут якшо чесно не знаю, ми з іронією перетравили цю "клічку", навіть зробили її "почесно-своїм", та шось мені муляє. Чуже таки. Якщо вживати її іронічно - то може бути, напевно. Та думаю, з часом воно саме відпаде. За непотрібністю. А може й ні. Не знаю, та муляє.
7. Не ввічливість - як явище.
Це погано, друзі. Просто погано. Це рве наші засоби комунікації між собою. Давайте частіше вживати такі слова як: перепрошую, дякую, будь-ласка, можливо ви помиляєтесь і я з вами не погоджуюсь, шановний. Ми ж не голота якась, що б в кожному бачити ворога чи особу нижчу себе. Ми таки співучасники одніє справи, товариші, а не зграя, що ділить здобич. І не рагулихи на крутих тачках.
7. Окремо зупинюсь на такому розумовому жанрі, як "політики, які крадуть", "ті підараси в раді, кабміні, прокуратурі", "політика - це грязне дєло".
Вони, звичайно, може і підараси. Та якоїсь касти мудаків-брахманів при владі не існує. Звичайні шахраї, а іноді ні, а іноді й нормальні люди. Та це не головне. Головне те, що це країна наша, а не чиясь. І політики мають бути нашими. Нашими - це значить партнерами, співучасниками, поділяти наші/мої цілі і принципи. Якшо конкретний прокурор - гімно собаче, то це не значить, що так і має бути. Не вносимо в наш світ якесь узагальнене і неосяжно-незрозуміле. Займаємось конкретикою. А якшо ще далі - у нас найкращі політики. Українці вийшли на майдан, проголосили свої вимоги та виграли боротьбу за них. І продовжують творити свій світ і боротись за нього. Це і є політика і політики. "Ті" вимруть, шо неандертальці. Ми - лишимось. А єті мить надо.
8. Нічого не змінюється.
Це підгалузь все того ж узагальненого, невизначеного та неусвідомленого. Змінюється. Змінюємось ми в першу чергу. Саме так і змінюється країна. А потім будуть дороги, ввічлий та чесний поліцейський і генерал, який ставить солдата вище себе. І зарплати з пенсіями. Та комусь треба почати ті дороги прокладати.
9. Особливий менталітет.
Нема в нас (і в ні в кого нема - не в німця, не в американця) якогось сталого, особливого менталітету. Все змінюється. Мої друзі, переїхавши до Італії чи Франціїї, не пробують нести шоколодку медсестрі чи домовитись з поліцейським. Просто виконують прийняті правила.
10. Київська Русь.
Ніякої іншої Русі не було. Вона лише Київська. І весь час називалась просто Русю.
12. Пуризм.
Як вірно - знає лише Бог, якщо він є. Можна казати і "швидко", і "бистро". Слова "Кузнець", "Радуга (радійка, веселка)" чи "Медведь" - теж можуть бути українськими, а от слово "Сєвєродонецк" - таки ні, місто на річці Сіверський Донець, а не місто Сєвєрний Донецк.
11. Росіськомовний українець.
Чекайте, не рвіть тєльніки. Я не виступає проти "язика", не вказую, як говорити частині громадян України, і не хочу принизити когось. Не говорю, що не українською - це якийсь другий сорт. Не вважаю, що всі "должні" говорити лише українською - в мене нічого не позичали, щоб бути мені винним щось. Цього всього просто нема. В тому числі, я не "проти" наших, українських росіян. Ми всі брати. Але цей термін розмиває саме поняття українець. Нівілює. Вбиває його, якшо хочете. Ми не країна еммігрантів, і не якийсь малий корінний народ, який живе "у бабушкі на огородє". Ми тут поруч. І весь час тут були - просто хтось цього не помічав. Один мій добрий товариш, на десятому році нашої дружби дізнався, що я не "російськомовний". Він гадав, що нею розмовляють лише в далеких бідних селах, де нема асфальту і магазину, та у Бандерштадті. Така картина - це наслідок дискримінації мови, а в першу чергу - носіїв цієї мови. Не прийнято було показувати свою свідому українськість. Тому й не існує публічного українського простору. І моя мета не когось "поставити раком" в питанні мови, а прибрати наслідки цієї дискримінації. Так шо, треба бути уважним в сенсах, який ви вкладаєте в це поняття. До того ж, українців, які не володіють російською мовою - майже не існує в наш час. Так шо це не зовсім критерій самовизначення. Трошки, вставлю "пять копійок" за саме походження такого терміну. Це калька з французського (і трошки інших мов). Франкофони. Сам цей термін означає не просто те, що частина швейцарців чи бельгійців (щодо них він виник) розмовляє французською, а те що вони етнічні французи, але не є частиною Французської держави. Співвітчизники за кордоном вітчизни. І виник термін "русскоязычный украинец" в Росії - в 90-х, після розпаду СРСР. Разом з русскоязичниє Молдавії, Таджикістану чи Грузії. Співвітчизники, які лишились за кордоном Росії. Розумієте про що я?
12. Матюки.
Матюки - це хуйово. Самі слова, звичайно, нашого, українського походження. Але, потрапивши колись до рук північних сусідів, набули збоченого сенсу, який відображає їх світогляд. Визначає ієрархію первісного стада: хто кого - той і головний та перший їсть. І так - українці раніше не матюкались. Я розумію, що сьогодні це ніяк не витравити, механізми нашого постсовкового суспільства без цього "погано працюють". Але саме тому що воно поки лишається постсовковим. Маємо надію, що суспільство (тобто безліч оцих "я", які обєднуються в наше спільне "ми") зміниться. Ставимо галочку біля матюків і пробуємо від них іноді позбавлятись. Я, на приклад, вираз "йобана в рот" вживаю лише, коли хочу описати якісь кацапські родо-племенні внутрішні тьорки-відносини. Щодо українців, намагаюсь, матюки не вживати.
13. Православне Різдво, Великдень й таке інше.
За старим стилем живе лише церква Московського Патріархату і Сербії (може забув когось). І наші греко-католики і православні. Православного Різдва - не має. Вони християнське. Просто де-які церкви вираховують його за не точним календарем. І сюди ж, князь Володмир не обирав Православя. Він обрав Християнство. В Х ст. - церкви ще не перегризлись. А після росколу - Україна-Русь не втрачала звязку з Заходом. Це відбулось в 17 ст. - з приходом Московського Патріархату.
Ага, і ще таке, давайте припинемо вимагати від когось перейти на українську мову (якшо він не на державній службі, не освітянин, не співробітник державного закладу чи не офіційний представник України), давайте будемо творити свій український простір самі, а не за рахунок когось. Звичка розмовляти на публіці російською - це лише звичка, наслідок вичавлювання мови з публічної сфери, придушення і самопридушення своєї українськості. Кастрації нації, якшо дозволите таке порівняння. Створюймо звичку говорити українською, товариство, своїм прикладом, а не своїм примусом.
***
Звичайно що список далеко не повний і не стовідсотково однозначний - все доповнюється, і може бути обговорено і змінено. Я виклав лише свою думку і ті явища, які згадав. Такшо долучейтесь, якшо що.
Ще раз перепрошую, розумію що трохи кострубато, а можливо й не зрозуміло чи не цікаво. Ще раз кажу, що це і щодо мене теж. Та пропоную поговорити і за таке.
Дякую.
П.С. Давайте не будемо весь час виправляти один-одного та вчити "правільності". Ми всі можемо іноді помилятись. І я, і навіть, простигосподи, Профессор. А іноді, ми (і я) можемо просто не зрозуміти про що нам казали чи що написано. Такшо пісюнами не міряємось - у нас у всіх вони і найбільші, і найдовші. І найкрасивіші. А чорноземи які родючі....
ПиСи після ПиСи. Хто перший знайде 50 граматичних помилок - той молодєц і може намалювати "плюсик" на стіні над монітором. Та про це мені не обовязково повідомляти - я вами і так пишаюсь, а виправляти - ліньки.
